#ПрофспілкаЦеМи #ПМГУ_35
Анатолій Буряк – один із найдосвідченіших лідерів первинної ланки нашої Профспілки. Як і більшість представників надійного, перевіреного часом профспілкового активу, він починав «з самих низів». Зовсім юним хлопчиною прийшов в енергогрупу шахти Марганецького гірничо-збагачувального комбінату.
Енергійний і завзятий, спромагався і працювати, і виявляти активність у позаробочому житті колективу. За це був обраний спочатку профгрупоргом, потім – заступником голови цехової профорганізації підрозділу.
Анатолій Іванович згадує: «Головою цехкому я став у 30 років. Було страшнувато, адже на шахті тоді працювало близько 9 сотень людей, відповідальність велика. Та й мій безпосередній начальник, головний енергетик, ідею не схвалив, сумнівався, що потягну і основну роботу, і профспілкове навантаження. Але колектив вирішив, що я впораюсь – і я погодився. З часом втягнувся, все встигав, хоча питань завжди вистачало. На щастя, більшість з них я вирішував не самотужки. Поруч був мій добрий друг, який став моїм заступником, Анатолій Малютін, профактив, профком. Довіра людей і їхня готовність підтримати – це особливе відчуття, я й досі сприймаю його як диво і дуже ціную».
Міцне плече колег неодноразово ставало в пригоді профлідеру і надалі, коли його обрали головою первинної організації рідного підприємства. Слушними порадами підтримували тодішній голова Дніпропетровської обласної організації ПМГУ Петро Кузнецов, очільник Профспілки Микола Мінченко та всі його наступники – Анатолій Пожидаєв, Володимир Казаченко, Сергій Комишев… У буремні дев’яності, а потім у кризові двохтисячні роки вирішувати незвичні, нові і гострі проблеми людей праці нерідко допомагала профспілкова солідарність на рівні первинних профспілкових організацій: лідери ділилися досвідом, спілчани могли зірватися в інше місто, щоб підтримати вимоги товаришів участю в акції протесту.
«За часи незалежності України нам багато чого довелося навчитися, – каже Анатолій Буряк. – Ми дізналися, що таке соціальний діалог, зрозуміли ціну переговорам. У наше повсякдення увійшли управляючі компанії, транснаціональні корпорації, комерційні таємниці, міжнародні профцентри, Конвенції МОП… А тепер ми ще й маємо важкий досвід життя під час війни, мобілізації, обстрілів, болючих втрат. Хочеться вірити, що всі ці речі нас не роз’єднають, а навпаки, згуртують. Тому що в цьому сутність Профспілки: долати труднощі разом».
