30 квітня 2024 року
Олександр Рябко: «На шляху до ЄС Україна має засвоїти базові європейські цінності»
Протягом минулого тижня ми, разом із Федерацією профспілок, слідкували за перебігом подій в межах Профспілкового саміту на підтримку України в Любліні (Польща). Судячи з його підсумкового документу – декларації, настрої міжнародної профспілкової спільноти цілком на боці нашої країни, як у її боротьбі із загарбником, так і на шляху до вступу в ЄС, а також на боці українських профспілок у їх боротьбі за права працівників. Та, маючи на меті дізнатися подробиці, ми поговорили з головою ПМГУ Олександром Рябком, який був безпосереднім учасником заходу. От що він розповів:
– До участі у саміті долучилося близько 120 осіб. Серед них були лідери національних профцентрів, галузевики, представники впливових міжнародних організацій – Європейської конфедерації профспілок, Глобального союзу IndustriALL. Зокрема, ми радо зустрілися з давніми друзями з Федерації металістів Італії FIM-CISL, які підтримують нашу профспілку в ці тяжкі часи.
Профспілковці з інших країн висловлювали щиру підтримку Україні, за що їм велика дяка. Однак далеко не всі вони повною мірою розуміють наявну ситуацію. Судячи з розмов – і офіційних, і більш неформальних, їхні думки вже переважно у майбутньому, вони розмірковують про процес повоєнного відновлення. Ми, звісно, теж мріємо про розбудову квітучої, соціально орієнтованої країни. Однак говорити про це предметно можна буде тільки після перемоги. Бо реалізовувати якісь серйозні, тривалі та дороговартісні проєкти, коли в будь-який момент може прилетіти російська ракета, неможливо.
Зараз Україні значно більше, ніж плани і стратегії, потрібна матеріально-технічна допомога від партнерів. У нас є бажання і сили для того, щоб вигнати ворога з рідної землі, але цього не зробити без потужної, сучасної зброї. Тож, спілкуючись із закордонними колегами, я закликав кожного з них звертатися до очільників їхніх держав із проханням надавати нам таку зброю.
Також я постійно привертав увагу до проблеми збереження трудового потенціалу України. Якщо все ж говорити про післявоєнну відбудову, то її основною рушійною силою мають бути кваліфіковані і мотивовані працівники. Але ми їх втрачаємо, і високими темпами. Хтось виїхав за кордон. Хтось, після звільнення через економічні проблеми на підприємстві, змушений братися за будь-яку роботу і потроху втрачає кваліфікацію. Хтось перебуває у «підвішеному» стані – людину нібито і не звільнено, але за законом №2136 з нею призупинено трудові відносини. Такі працівники в особливо сумному становищі: на відміну від ВПО чи безробітних їм не виплачують жодних коштів на прожиття.
А ще у нас низький рівень заробітних плат – ми говорили про це ще до війни. Наявні борги із зарплати – взагалі сором для цивілізованої країни! Новими законодавчими ініціативами зупиняється дія окремих положень колективних договорів, згортається соціальний діалог, звужуються трудові права і права профспілок. Все це аж ніяк не мотивує до продуктивної праці.
Звісно, перелічені проблеми мають вирішуватися через соціальний діалог. І профспілки роблять все можливе для його налагодження: регулярно звертаються до соціальних партнерів із закликами до спільної роботи над актуальними для трудящих питаннями, до ведення колективних переговорів на всіх рівнях. Але у цьому процесі нам би не завадила підтримка європейської спільноти. За моїм глибоким переконанням, з яким, я знаю, погоджуються і учасники профспілкового саміту, на шляху до ЄС Україна має засвоїти базові європейські цінності, серед них, зокрема, – соціальна орієнтованість економіки та повага до людини праці.
