#ДеньОхорониПраці2026

 Безпека праці. Зона спільної відповідальності

На виробництві немає дрібниць, коли йдеться про безпеку. Кожне рішення, кожне відхилення від правил може мати свою ціну. Саме тому питання охорони праці давно вийшли за межі інструкцій і перевірок - сьогодні це передусім про підходи, відповідальність і культуру, яка формується щодня. Профспілка у цьому процесі відіграє важливу роль, адже саме вона допомагає тримати фокус на людині праці та її праві на безпечне робоче місце.

Про те, як ці принципи втілюються у життя, розповідає заступник голови Криворізької міської організації ПМГУ Олексій Шевчук.

- Найважливіше в моїй роботі - щоб люди поверталися додому живими і здоровими. Звучить просто, але за цим стоїть щоденна системна робота, увага до деталей, та відповідальність за життя і здоров’я працівників. Я не перебуваю безпосередньо на кожному робочому місці, тому маю дивитися ширше: бачити системні проблеми, відстоювати інтереси працівників і впливати на умови, в яких вони працюють.

І відверто кажучи, найскладніше тут - не документи і не перевірки. Найскладніше - змінити ставлення людини до власної безпеки. Бо навіть коли всі чують про нещасні випадки на виробництві, у більшості залишається внутрішнє переконання: це сталося з кимось іншим, мене це не стосується. Саме подолання цього сприйняття і є ключовим викликом у сфері охорони праці.

Практика показує, що більшість порушень виникає через дрібні, на перший погляд, відхилення - «на хвилину», «нічого не станеться», «я вже так робив». Саме такі рішення найчастіше призводять до серйозних наслідків.

Тому головне завдання – сформувати культуру безпеки, за якої кожен працівник розуміє: безпека – це не формальність, а особистий вибір і щоденна відповідальність.

Я взагалі вважаю, що головна проблема системи охорони праці в Україні – це формальний підхід до безпеки. Начебто все є: нормативна база, розроблені інструкції, проводяться інструктажі, ведеться необхідна документація. Але питання в тому, як це працює в реальному житті.

На практиці ця проблема добре помітна саме в системному вимірі - вона проявляється не в чомусь одному, а пронизує підходи в цілому: від організації процесів до ставлення до вимог безпеки.

У результаті виникає ситуація, коли безпека існує на «папері», але не завжди стає частиною щоденної роботи. Це проявляється і в підходах керівництва, де питання виробництва часто має пріоритет, і в діях працівників, коли допускаються відхилення від встановлених вимог.

Додає складності й технічний фактор. Значна частина обладнання на підприємствах є морально та фізично застарілою, що об’єктивно підвищує рівень ризиків навіть за умови належного обслуговування.

Якщо говорити про корінь проблеми, то це не відсутність правил, а відсутність реального, а не формального підходу до їх виконання. І поки безпека сприймається як обов’язкова вимога, а не як цінність, складно говорити про системні зміни.

Саме тому вирішення цієї проблеми, потребує комплексного підходу: поєднання ефективного контролю, оновлення технічної бази та, найголовніше, формування культури безпеки на всіх рівнях.

Насправді, безпека праці тримається на взаємодії соціальних партнерів. Профспілка - це про людей. Це той голос, який порушує питання, які сам працівник інколи боїться озвучити. Це про захист, про справедливість і про контроль.

Адміністрація - це про можливості. Від неї залежить, чи будуть виділені ресурси, чи буде модернізація, чи будуть реально впроваджуватись зміни.

Але є ще один важливий момент - довіра. Якщо працівник розуміє, що його почують і підтримають, він не буде мовчати про проблему. А це дуже важливо, бо багато ризиків можна прибрати ще до того, як щось станеться.

І от коли ці дві сторони чують одна одну - тоді є результат.

Безпека на виробництві завжди досягається системною роботою, а не зумовлюється поведінкою окремої людини.

Нерідко за висновками розслідування нещасного випадка винен працівник: не так зробив, не подивився, порушив інструкцію. І формально це так. Але якщо копнути глибше, ми побачимо і інші причини: виробничий тиск, нестача персоналу, технічний стан обладнання, організація процесів. Це все підштовхує до помилок. Додаємо сюди втому, звикання до ризику, впевненість «я вже сто раз так робив» - і отримуємо ситуацію, коли порушення стає нормою.

До цього іноді додається ще й формальний підхід до навчання. Працівник може пройти інструктаж і поставити підпис, але не завжди усвідомлює реальні ризики та наслідки своїх дій.

Тому, по суті, «людський фактор» - це не першопричина, а наслідок. Наслідок умов, у яких працює людина, і підходів, які сформовані на підприємстві. І поки ми будемо шукати одного винного після кожного випадку, а не дивитися на систему в цілому - ситуація кардинально не зміниться.

Є кілька базових речей, без яких система охорони праці не працює як єдиний механізм: реальне ставлення до безпеки, нормальні умови праці, неформальне навчання, зрозумілий і постійний контроль та чітке розуміння відповідальності на всіх рівнях. Бо безпека - це не функція окремої служби. Це зона відповідальності керівника, майстра і кожного працівника.

І тільки коли всі ці елементи працюють разом, можна говорити про результат.

Адже сильна система охорони праці - це коли ризики прибирають до того, як щось сталося.