18 листопада 2024 року
Усуваючи «дублювання», забули про лікування
Система державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань ніколи не була ідеальним способом захистити право постраждалих на якісне лікування та реабілітацію. Однак вона була способом, який працював. Аж допоки держава не вирішила вчергове «пограти в наперстки», передавши функції соцстраху Пенсійному фонду.
З тієї пори ланцюжок «роботодавці платять внески – ці внески покривають вартість медичних послуг для працівників, що отримали виробничі травми чи профзахворювання» розірвано. Ні, роботодавці все ще платять (і спробуй не сплати!). Але постраждалих, відновлення працездатності яких мають забезпечувати ці гроші, «відфутболюють» лікуватися на загальних засадах – що за фактом часто означає за власний кошт.
Профспілка металургів і гірників України вважає таку ситуацію вкрай несправедливою. Намагаючись її виправити, ПМГУ вже більше року бомбардує владні структури зверненнями із закликом вирішити проблему. Листи направлялися до Прем’єр-міністра України Д.Шмигаля, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д.Лубенця, голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Г.Третьякової, Міністерств соціальної політики, охорони здоров’я, народних депутатів.
Більшість з них відповіли, та відповіді, чесно кажучи, не додають оптимізму. Тому що вони і не відповіді взагалі. Серед словесних мережив та гладеньких канцеляризмів читається лише один меседж: «ми тут важливу справу робимо, бюрократичною машиною керуємо, а ви заважаєте».
В цьому сенсі відрізняється – правда не сказати, що в кращий бік, нещодавно отримана Профспілкою відповідь Мінсоцполітики. У ній нам п’ять сторінок пояснюють, що всі люди рівні, і в фіналі радісно повідомляють про «усунення дублювання фінансування медичних послуг».
Запитань виникає багато. Яким чином цільове використання коштів на потреби саме тієї категорії застрахованих осіб, заради якої їх сплачено, порушує принцип рівноправ’я? Що за «дублювання» мається на увазі і звідки воно раптом взялося? Чому посадовці, на словах дуже занепокоєні катастрофічним кадровим дефіцитом в країні, на ділі абсолютно не зацікавлені у відновленні працездатності вже наявних кваліфікованих кадрів, які цілком можна повернути на робочі місця?
На жаль, вже давно зрозуміло: чути наші запитання держслужбовці не хочуть. Однак це не означає, що Профспілка припинить їх задавати. Тому що для ПМГУ металурги і гірники – не літери в листі чи цифри у кошторисі, а реальні люди, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах, наражаючись на безліч ризиків, але підтримуючи вітчизняну економіку. За свою сумлінну працю вони заслуговують як мінімум на повагу – і на те, щоб гарантовано отримувати належне лікування і реабілітацію, якщо їм не пощастить постраждати від виробничої травми чи профзахворювання.
