30 листопада 2023 року
Колись редколегія журналу «Ваша довіра», у прагненні писати дійсно про людей і для людей, регулярно практикувала виїзди в первинки ПМГУ, на підприємства галузі. Цей шлях неодноразово приводив нас на Донбас, зокрема – в гості до спілчан, працівників Авдіївського коксохімічного заводу.
Привітні й доброзичливі, інтелігентні й розумні, коксохіміки Авдіївки раз по раз вражали нас своєю життєвою позицією. Всі вони – від керівників вищої ланки до представників обслуговуючих професій – пов’язували своє майбутнє з розвитком виробництва, наголошуючи, що їм не треба допомагати, вони самі побудують власний добробут.
І їм дійсно не потрібна була допомога. Завод ефективно працював, випускаючи майже чверть українського коксу, освоював нові види продукції, запитані вітчизняними та іноземними споживачами. Він забезпечував роботою понад 4 тисячі осіб. Завдяки ефективному соціальному партнерству адміністрації та профкому ПМГУ трудовий колектив АКХЗ мав гідні зарплати й умови праці, можливості для якісного відпочинку та зміцнення здоров’я, цікавого і корисного проведення дозвілля в стінах відомого на всю країну Палацу культури, творчості і спорту.
Підприємство дбало про розбудову інфраструктури Авдіївки, інвестуючи в лікарні, школи, дитячі садки, спортивні майданчики. Місто – промислове, розташоване навколо за визначенням «брудного» виробництва! – зустрічало чистотою та квітами, найвиразнішим чином демонструючи: його мешканці ставляться до нього з любов’ю.
А потім в нашу країну прийшов ворог. З 2014 року затишна, гостинна Авдіївка не знала спокою. Постійні обстріли з боку окупантів руйнували місто і проммайданчик АКХЗ, через них на території заводу займалися пожежі, гинули і отримували поранення співробітники. Та, попри неймовірні випробування, колектив відбудовав понівечені об’єкти, ремонтував коксові печі та навіть вводив в експлуатацію нові потужності.
Коксохіміки трималися і тримали стрій і після початку повномасштабної навали. Однак силу рук і вогонь сердець не протиставиш невпинному залізному дощу російських снарядів. Безперервні атаки з неба і з землі перетворили колись квітуче місто на руїни. Рятуючи себе і близьких, його жителі змушені були виїхати в більш безпечні регіони. Останніми зрушили найвитриваліші з числа працівників АКХЗ. Знаючи, що зробили все можливе і неможливе для порятунку підприємства, вони повезли з собою тугу і віру.
Тугу за щасливими часами, коли їхня сумління праця була запорукою гідного майбутнього рідного заводу, і віру в те, що його історія ще не дописана до крапки. Війна скінчиться нашою омріяною Перемогою, загарбник згине з української землі, авдіївці повернуться додому, візьмуться за відбудову міста і коксохіму, запустять печі та дадуть новий «врожай» найкращого вітчизняного коксу. Най так і буде! Це – наше найщиріше побажання заводу-ювіляру, який сьогодні відзначає своє 60-річчя.
