(Підготовлені Спільним представницьким органом профспілок України на основі норм Конституції України, Статуту Міжнародної організації праці та Філадельфійської декларації, конвенцій МОП, інших актів міжнародного права, чинних кодексів України)
– верховенства права, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави;
– визнання праці вищою соціальною цінністю суспільства, праця не є товаром;
безумовного пріоритету збереження життя і здоров’я працівника перед іншими цілями у сфері праці;
– забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці;
– гарантованого захисту державою працівника від незаконного звільнення, порушення чи обмеження інших його прав, в тому числі забезпеченням належного державного нагляду і контролю;
– забезпечення продуктивної зайнятості працівника протягом встановленої законом повної норми робочого часу;
– заборони дискримінації, привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного або соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками у сфері праці;
– презумпції правомірності правової позиції, рішення чи дії працівника, якщо різні нормативно-правові акти припускають неоднозначне трактування його прав чи обов’язків;
– поваги до людської гідності працівника, його особистих моральних та інших цінностей;
– заборони морального тиску, погроз тощо, що мають на меті вплинути на зміну умов трудового договору, умов праці, невигідних для працівника;
– заборони примусової і дитячої праці;
– невтручання в особисте життя працівника і його сім’ї, крім випадків, прямо встановлених законом;
– обов’язкової оплати будь-якої затраченої праці;
– рівної оплати за рівноцінну працю;
– гарантування мінімальної заробітної плати на рівні, необхідному для забезпечення достатнього життєвого рівня для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
– бідність серед працюючих є загрозою для індивідуальних свобод, загального добробуту і розвитку суспільства;
– соціальної справедливості, в тому числі справедливого, неупередженого розподілу результатів праці, як основи соціального миру;
– неприпустимості звуження змісту та обсягу прав і свобод працівників при прийнятті нових або внесенні змін до діючих нормативно-правових актів;
– пріоритетного застосування норм міжнародного права у сфері соціально-трудових відносин та здійсненні правосуддя;
– легальності та стабільності трудових відносин, державного захисту від примушування до відмови від своїх прав, в тому числі – нелегальної праці чи нелегальної виплати зарплати;
– безумовного дотримання державних соціальних стандартів, норм і нормативів;
– збалансованості трудового навантаження з одного боку та відпочинку, відтворення здоров’я і професійного потенціалу працівника, виховання дітей і розвитку сім’ї – з іншого;
– належного, кваліфікованого адміністрування, нормування трудових відносин та охорони праці;
– відповідності трудової функції працівника його професійній кваліфікації, компенсації наявної невідповідності професійним навчанням, перенавчанням, підвищенням кваліфікації за рахунок роботодавця;
– безперервного професійного навчання протягом трудового життя;
– державного соціального страхування трудового доходу на випадок повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості;
– гарантування державою реалізації права на колективні переговори та соціального діалогу з метою поліпшення організації виробництва і умов праці, соціально-економічного розвитку трудових колективів;
– поєднання можливостей для самозахисту працівником своїх прав та колективного захисту, в тому числі шляхом представництва його інтересів професійною спілкою;
– свобода слова і свобода об’єднання у сфері праці є необхідними умовами постійного соціального прогресу;
– гарантування профспілкової автономії для представництва й захисту індивідуальних і колективних прав та інтересів своїх членів;
– відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дії або бездіяльність, які призвели до порушення прав працівника чи не дозволили захистити їх належним чином.
